Освітній портал Дніпропетровщини

 

Обряд сватання

Гуляницька ЗОШ І-ІІІ ст. Обряд сватання  Ой зелене жито, зелене, Хорошії гості у мене. Зеленеє жито за селом, Хорошії гості за столом. Ой зелене жито, зелене, Хорошії гості у мене. А все ж теє жито женці жнуть, Хорошії гості вино п'ють

Українське весілля ... його досліджують, ним захоплюються, з нього черпають народну мудрість, повагу до двох молодих людей, бажаючих поєднати свої долі, свої серця. З давніх-давен одруження завжди було однією з найурочистіших, найбільш хвилюючих подій у житті людини.

Спливав час, падали імперії, утворювались нові держави, але молоді душі завжди прагнули до з'єднання, до створення міцної сім'ї.

Традиційно українське весілля поділяється на три цикли: перед весільний, весільний і після весільний. Весілля в давнину починалося з Покрови і закінчувались у день пилипівських заговин( Посту ), тобто 27 листопада. А сватів дозволялось засилати до Дмитра , тобто до 8 листопада

Сьогодні ми покажемо тільки частини цього весільного обряду: сватання .

Починається весілля сватанням.

Дівчата  з хвилюванням чекали цього часу, сподіваючись на те, що одружаться зі своїми коханими. А щоб міцніше причарувати серце милого, потайки шепотіли замовляння:

Місяцю- осіянчику!

Був ти на тім світі, на привіті,

Бачив ти ослицю з оселям, корову з телям,

А матір з дитям.

В місяця- осіянчика було чотири зорниці,

А всі чотири сестриці.

Одна Припекуха , Друга Прижаруха , Третя Прилюбуха,

а четверта Приворотуха

Ти Припекухо , припечи,

Прилюбухо, прилюби,

А  Приворотуха, приверни до мене серце мого любого,

Прижаруха прижар своїм вогнем.

Як ти , місяцю, ясен на весь світ,

Так щоб і я була люба на весь вік.

У народі казали : « Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат- шлюбним вінцем».І дівчина, яка збиралась до шлюбу, напередодні Покрови ввечері читала таку молитву  чекаючи старостів :

Святая Покрівонько,

Покрий мою голівоньку

 Оцією осінню.

Хоч і драною хустиною,

Аби з хорошою людиною.

Щоб я жінкою була,

Щоб мені весело жилось

З чоловіком молоденьким,

З дитятком веселеньким…

(Уляна підмітає хату тай наспівує.)

Посватай мене, козаченьку, в неділю зраненька.
Візьми мене за рученьку і назви: миленька.

Одарка. - Прокопе, Прокопе! Либонь старости йдуть.

Прокіп. - До кого?

Одарка.- Та до нас, до нас, от уже в двері стукають. Сідай швидше на лаву, а ти, Улясю, біжи хутко в кімнату та вбирайся.

(Стукають палицею у двері)

Одарка. - Господи милосердний! Дай моїй дочечці доброго чоловіка, не за мої гріхи, а за її добрість пошли їй щастя.

(Стукають тричі вдруге)

Виходять, хліб на покуті, засвітили свічки перед Богами, сіли на лаву.

( Стукають втретє)

Батьки перехрестилися й мовлять:

Прокіп. (поважно). - Коли добрі люди, та з добрим словом, то просимо до господи, а коли так собі, то вибачайте.

(Увійшли двоє старостів, поясами підперезані, з паличками, у старшого старости хліб у руках. За ними ввійшов Іван )

Свати. - Доброго здоровя, добрі люди! -Добрий вечір у вашій господі. Кланяємося вам хлібом і сіллю.

Свати. - Перш за все, дозвольте вам поклонитись і добрим словом прислухатись. Коли ж наше слово буде не в лад, та ми підемо назад. А що ми люди чеснії і без худої науки, то от вам хліб святий у руки.

Прокіп. (поважно). — Спасибі за хліб і за сіль.

 (Прокіп бере хліб, цілує і, поклавши на стіл край свого хліба, говорить.)

Прокіп. - Що ви за люди й звідкіля, і за чим вас Бог приніс?

 Свати. - Ми люди німецькі, ідемо з землі турецької.

-Ідемо здалеку.

Прокіп. - Може, ви охотники, а, може, вольнії козаки? Де були, що видали, розкажіть, щоб і ми знали?

Свати. Ось послухайте яка з нами трапилась пригода .

- Раз у нашій землі випала пороша. Я й кажу своєму товаришу: що нам дивитись на погоду, ходім, лишень, шукати звіриного лову.

-От і пішли. Ходили, ходили і нічого не знайшли. Аж - гульк! Назустріч іде наш князь, піднімає вгору плечі і говорить нам такі речі: " Гей ви, хлопці, добрі охотники! Будьте ласкаві, покажіть нам дружбу. Трапилась мені куниця, красна дівиця. Не їм, не сплю од того часу, та все думаю, як її достали? Поможіть мені поймати."

2-й сват. - От ми і пішли по слідах, по всіх городах, а все куниці не знайшли. От як у це село ввійшли, тут знову випала пороша: ми вранці встали і таки на слід напали. Вірно, що звір наш та пішов у двір ваш, а з двору у кімнату. Тут і мусимо його поймати. Тут застряла наша куниця, красна дівиця"

Прокіп: Ну коли так то проходьте й сідайте.

Свати. Да тут не так, щоб сідати, коли б чого пошукати

Прокіп: — Ой, ви недобрі люди: просилися ночувати, а вже думаєте нас грабувати.

Свати :— Добрі – недобрі, дайте-нам пошукати куниці, що ховається під солом’яні копиці.

Прокіп — Де ж таки ви чули солом’яні копиці?

Свати : — Дозвольте пошукать-таки – не куниці, так лисиці, а ми знайдемо в солом’яній копиці…

Чи віддасте за нашого Івана свою дочку? Пройди, лишень, Іване по хаті. Побачимо чи не кривий, чи не горбатий, чи не сліпий та не безокий.

Потім вони звертаються до батька:

- А що, свату, вподобав нашого парубка? А наш парубок вашу дівку вподобав. Да й кажіть уже – докіль воду варить, пора й лад робить.

 (Свати співають.)

Ой у вишневому садочку,

Там соловейко щебетав,

Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

Там соловейко щебетав.

Ой у зеленому садочку

Козак дівчину увіщав.

 Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

Козак дівчину увіщав.

 Іван (співає )

« Ой ти дівчино чорноброва ,

А чи підеш ти за мене?

Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

А чи підеш ти за мене?»

(Уляна співає)

«Моя матуся тебе знає ,

Ти той козак. Що все гуляє.

Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

Ти той козак. Що все гуляє.»

Іван (співає )

« А я матусі не злякаюсь,

Якщо з тобою покохаюсь.

Віть –віть –віть , тьох –тьох –тьох,

А-я-я, ох-ох-ох,

Якщо з тобою покохаюсь.»

1-й сват. - Оце нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець: оддасте нашому князю куницю - вашу красну дівицю.

 (Дівчина колупає піч)

Прокіп. - Доню, чи згодна ти бути нареченою цьому парубку. Так ось, що ми зробимо: доброго слова не цураємось, а за те , щоб ви нас не лякали, що ми передержуємо. Чи так, жінко?

Одарка. (весело і ласкаво). - Роби, як знаєш. Ти батько і нам усім голова: як скажеш, так і буде.

Прокіп. - Чуєш, Уляно? Годі тобі піч колупати - давай чим оцих молодців пов'язати.

Одарка. (підходить до Уляни). Іди ж, іди. Може, нічого не придбала та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, то в'яжи хоч мотузкою.

(Молода виносить рушники і хоче  перев'язати старостів через праве плече, як з’являється Стецько співає.)

Стецько:

Ішов Стецько льодом,

Свинка огородом.

Подай мені , моя мила,

Свою білу ручку.

-Здоровенькі були .О  а що у вас тут робиться людей так багато мабуть скоро

їсти будете? Що то вже я люблю обідати !  Я б вдень обідав і вночі обідав та й цілий день усе б обідав та й обідав.

Одарка: - Стецько , а ти чому до нас прийшов ,щось тобі треба чи так?

Стецько : Та ні не так , я женитися хочу на вашій  Уляні . Батько кажуть,що ви бідні і  вашу доньку Уляну ніхто не засватає. А ми маємо і волів ,і корів та землі трішки.А я женитися хочу,я ще ні разу жонатим не був.Та не знаю, яку мені взяти: чи сліпу ,чи криву, чи безносу, бо проста за мене не піде .Гей, ти , білява, брови як сметана , сажею підведені, глиною зашпаровані,- чи підеш за мене?

Уляна :Я не хочу за тебе, ти ж навіжений, дурень.

Стецько : Брешеш ,брешеш, брешеш. Я ще не зовсім дурний, батько кажуть,що в мене не всі дома.Та дарма, хоч би дурний, так хіба не можу женитися.Кажи ж ти мені : як ми оженимось, то що будемо робити? Та кажи, кажи?

Уляна :Та не знаю. Ну тебе зовсім.

Стецько (сміючись) Я тобі усе розкажу. Мене батько навчив.Чи казати ?(сміється) Ну добре скажу. Напечемо коржів, зімнемо маку , намішаємо з медом,  посідаємо на печі   та й їстимемо аж до самого ранку.Батько казали,що будеш мені головоньку мити і голубити, а як не будеш,то я тебе за патли та в потилицю, тай по пиці .(Сміється)

(Побачивши в Уляни  шовкову  хустку питає )

Стецько :А що то в тебе хустка ?Чи не мені то?

Уляна : Авжеж  не тобі.(Тихо)Твоїй пиці вона і пристала.

Одарка : Доню та годі тобі вже, на тебе ж люди чекають.

Уляна виносить рушники і перев'язє  старостів через праве плече , а  молодому затикає за пояс хустку, потім  батьки  дають сватам хліб)

Стецько : А князя і забули? Хоч би тобі чим – небудь оплутали.

Уляна : Зараз ,Стецю, зараз. (Уляна вручає Стецьку гарбуза)

Стецько (радісно) : Спасибі ,яка смачна каша буде з гарбуза.Цур йому,сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше вже за стіл,їсти так охота.(сідає за стіл без запрошення )

Свати. - Спасибі, батьку й матері, що своє дитя рано будили і доброму ділу вчили. Спасибі й молодій, що рано вставала, тонко пряла й  хороші рушники придбала.

Іван (до Уляни) Тепер ти моя навіки вічні!

Уляна : Не покину тебе до смерті .

Уляна до батьків(Співає )

Дякую тобі мамо , що будила мене рано

Більш не будеш , не будеш

Прокіп . Спасибі  вам люди добрі , що зівітали до нас. Просимо  на хліб , на сіль до нашого столу .Звучать пісня

 Ой зелене жито, зелене,

Хорошії гості у мене. Зеленеє жито за селом, Хорошії гості за столом. Ой зелене жито, зелене, Хорошії гості у мене. А все ж теє жито женці жнуть, Хорошії гості вино п'ють

 

Подобається