Освітній портал Дніпропетровщини

 

«Вплив соціально-педагогічних умов на процес соціалізації школяра»

Зміст

 Теоретичний аналіз  процесу соціалізації особистості в навчальному процесі

  1. Взаємодія вчителя та учня як соціалізуюча умова розвитку особистості
  2. Визначення соціальних якостей школяра як умова реалізації в навчальній сфері

 Соціально-педагогічні умови соціалізації особистості школяра

  1. Вплив колективу на процес соціалізації школяра
  2. Саморозвиток особистості школяра в навчально-виховному процесі
  3. Використання соціально-педагогічних методів у навчально-виховному процесі для повноцінної реалізації процесу соціалізації школяра
  4. Методичні рекомендації

Список використаної літератури

ВСТУП

Успішне майбутнє творимо сьогодні.

“ Завдання школи – навчити жити.

Ми повинні виховувати людину
 здатну створити своє особисте життя.“                                                П.Блонський

                                                                                                                 (Слайд №2)

      В наш час проблема включення особистості в систему суспільних відносин, в цілісну структуру навчально-виховного процесу є досить вагомою.

         Процес засвоєння особистісних якостей людиною на різних етапах її існування визначається поняттям „соціалізація”. Як і будь-який процес, соціалізація характеризується періодичністю та динамічністю протікання. А одним з головних періодів є процес навчання, а саме - в школі.

Навчальний процес тісно пов'язаний із виховним, адже навчання в школі це не лише здобуття елементарних знань, а й самовиховання особистості, взаємодія з колективом, керівництвом, вміння вирішувати складні життєві ситуації.

Саме у навчально-виховному процесі відбувається послідовне формування й розвиток усіх складових процесу самовдосконалення: від формування стійкого інтересу до навчання в початковій школі, умінь навчання й культури розумової праці в середній ланці до активної самостійної пізнавальної діяльності, потреби в самоосвіті в старших класах. А отже потреба у самопізнанні, ствердженні як особистості, самореалізації є домінуючою, що зумовлює поведінку школяра на певному віковому етапі, але обов’язковою умовою при цьому є взаємодія з вчителем як суб’єктом навчально-виховного процесу. В свою чергу школяр не може бути пасивним спостерігачем свого власного розвитку, а має прагнути до реалізації своїх здібностей, що можливо лише за умови співпраці з вчителем, колективом та постійного прагнення до самоактуалізації.

Освіта, яка не вчить жити успішно в сучасному світі, не має ніякої цінності. 

 Кожен із нас приходить у життя з природженою здатністю жити щасливо й успішно.

А ми повинні збагатити цю здатність знаннями і навичками, які допомогли б нам її реалізувати якомога ефективніше.                 

                                                                                            Р.Т.Кіосакі

                                                                                                                      (Слайд №3)

      Проблему соціалізації школяра досліджували такі вчені: Ж. Піаже, З. Фрейд, М.М. Рубінштейн , А. Адлер, К. Роджерс; а вплив соціально педагогічних умов на процес соціалізації особистості, зокрема школяра, висвітлюється у працях М.У. Монахова, Г. Смольникової, М.П.Лещенко та інших.. Але проблема є недостатньо висвітленою в даних наукових джерелах, що і зумовило актуальність дослідження.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ -

це процес, через який безпорадне дитя поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, адаптується до нього, набуваючи знань та звичок, притаманних культурі (цивілізації ) певного суспільства, в якій він (або вона) народилися.

                                                                                                     (Слайд №4)

      Життя щоденно доводить аксіому, що формування повноцінної особистості неможливе без створення особливого «дитячого соціуму» . Діти і підлітки прагнуть до спілкування з однолітками, їм необхідно себе реалізовувати, розкривати і  стверджувати власне «Я»    ,

Мета соціалізації:

—  допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці  криз і революцій: екологічній, енергетичній, інформаційній, комп'ютерній , оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно

знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві. При цьому людина прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення.

                                                                                                                         (Слайд №5,6)

Форми соціалізації: (Слайд№7)

1.Факультативи та гурткова робота (Слайд №8)

2.Виховні години (Слайд №9, 10)

СОЦІАЛЬНА ПРАКТИКА

Це механізм залучення учнів до суспільного життя, соціальної творчості, суспільно корисної праці, продуктивної освіти.

Вона стимулює та підтримує в школярів суспільну активність, виховує відповідальність, готує до вирішення життєвих питань, як у процесі навчання так і після закінчення школи.

                                                                                                                      (Слайд 11)

Найрозповсюдженішими формами діяльності учнів у позашкільному закладі є заняття гуртків, а також масова робота.

      У цілому головними напрямами соціально-педагогічної роботи позашкільного закладу є: створення умов для здобуття додаткової освіти дітьми і молоддю шляхом їх участі в:

  • науковому,
  • художньому,
  • декоративно-прикладному,
  •  екологічно-натуралістичному,
  •  туристсько-краєзнавчому,
  •  фізкультурно-оздоровчому,
  • військово-патріотичному життю школи.
  • Формами громадянської освiти можуть також слугувати освiтнi або навчально-виховнi творчi програми:
  • "Я - громадянин України",
  • "Я i економiка",
  • "Особистiсть",
  • "Лiдер",
  • "Я i моя сiм'я",
  • "Я - людина".  ( Слайди №12,13)

Учнівське самоврядування

  • Це створення умов для організації різноманітної діяльності учнівської молоді, простір для соціальної активності, навчає молодь жити в соціумі, що постійно змінюється.
  • Можливість практикуватися у входженні в соціальне середовище, набуття життєвого і соціального досвіду.
  • Розвиток лідерства, засвоєння основних цінностей поведінки сучасного суспільства
  • ( прав людини, здоровий спосіб життя, почуття  відповідальності).

(Слайд №14)

Методи соціалізації: (Слайд №15)

Групи методів:

  • НАОЧНИЙ ( екскурсії на підприємства, день відкритих дверей,  творчі зустрічі)
  • ПРАКТИЧНИЙ ( уроки трудового навчання, обслуговуючої праці, соціальна практика)
  •  СЛОВЕСНИЙ ( тренінг, анкетування, діагностика, ”круглі столи”, диспути, дебати адаптаційні заняття, ситуаційно-рольові ігри, ігри-драматизації, "мозкові атаки", інтелектуальні аукціони, метод аналізу проблемної ситуації, проектна робота: органiзацiя рiзноманiтних проектiв та кампанiй, видання газет i журналiв.  )

"мозкові атаки", інтелектуальні аукціони, метод аналізу проблемної ситуації, проектна робота: органiзацiя рiзноманiтних проектiв та кампанiй, видання газет i журналiв;

Наукова робота

(Слайд №16, 17)

 Взаємодія вчителя та учня як соціалізуюча умова розвитку особистості

Відносини вчителя та учня завжди в історії світової культури визнавались як найглибинніші у процесі передання та засвоєння досвіду культурно-історичного творення, досвіду осягання часу індивідуальної та соціальної історії, досвіду бути людиною.

Вчитель пробуджує особистість у своєму учневі, його власне людяність, стаючи співтворцем її духу, торкаючись найбільш інтимних сторін самопроявів людини. Вчитель направляє свою творчу силу до найвищих світовідношень особистості, до смислостворюючого витоку її життя. Вплив — той соціально-психологічний механізм, через який вчитель взаємодіє зі своїм учнем. Вплив не передбачає ніякого насильства над індивідуальністю людини, він є благородним і за формою, і за змістом. Вплив здійснюється як взаєморозкриття суб'єктивних світів учителя та учня, в якому обидва щирі і обидва суб'єктивно цінні, проте спрямовує цей процес вчитель. Реалізується вплив у зустрічі двох моделей розуміння світу, тлумачення смисло-відносин — моделі, властивої учневі, та моделі, яку вчитель обрав для даної взаємодії.

Вплив є результативним, якщо він призводить до руху тієї чи іншої сфери світовідносин учня, збуджує до розвитку, до зміни, до пошуку перспектив. Буквальне перенесення змісту впливу у внутрішній особистісний світ учня — це регресивна модель педагогічної взаємодії, якої вчитель намагається уникнути. Відповідальність за здійснюваний вплив усвідомлюється вчителем, тому кожний момент його діяльності є морально насиченим.

Вчитель завжди індивідуально-неповторно будує взаємодію з учнем, вміє направляти кожну свою дію, вчинок, слово, жест не абстрактно загальним властивостям особистості, що зростає, а конкретній, живій властивості учня відчувати, розуміти, оволодівати світом та своїм «Я». Вміння викликати живий відгук в душі учня «благородним враженням» (В.Розанов) та практично зумовити закріплення даного переживання у рисах його душі — ознака найвищої майстерності вчительства.

Педагогічна взаємодія вчителя та учня завжди є тривалою в часі, оскільки є довгим шлях пізнання особистістю, що формується, своєї індивідуальності та освоєння засобів виявлення себе у світі. Також не є одномоментним процес формування та закріплення властивостей суб'єктивного світу учня, що потребує постійної та копіткої роботи вчителя. Здійснюваний учителем вплив, дуже тонкий за способом здійснення та велично глибокий за змістом, отримує характер діяння, яке поєднує в кожному своєму моменті елементи минулого, теперішнього та майбутнього життя учня.

Діяльність вчителя полягає не тільки у виявленні Суттєвого потенціалу учня, а й у спрямуванні його до розвитку та здійснення, а не до згасання або заперечення свого покликання. Реальне життя дає точний критерій істинності дій вчителя: якщо його учень в критичні періоди свого розвитку (рефлексивного, професійного, морального та ін.) переживає стан життєвої перспективи, способи діяння вчителя є правильними.

Вчитель і учень — одне з найгрунтовніших відношень і у навчальному процесі. В ньому встановлюються механізми передання та виховання творчих здібностей, досвіду пізнавального та перетворюючого діяння тощо. Учитель — це жива й розкрита скарбниця думки, винахідництва, професіоналізму. Його оригінальний розум, досвід, високий фах — перша умова контактів з учнем. Головна мета учня — засвоїти образ пізнавальних та перетворюючих актів діяння вчителя і піти далі — стати оригінальним, продуктивним, успішним.

 Соціально-педагогічні умови соціалізації особистості школяра

2.1 Вплив колективу на процес соціалізації школяра

У колективній діяльності важливий не тільки обмін інформацією, а й планування спільних дій, вироблення, прийняття й реалізація рішень. їх ефективність залежить від того, наскільки гармонійним є взаємозв'язок між членами групи. На практиці він постає як система дій, за якої емоційний імпульс, вчинок однієї особи чи групи осіб зумовлює відповідну реакцію інших осіб.

Ступінь зв'язку між членами колективу визначається особливостями взаємодії. Нетривкий взаємозв'язок дає більше можливостей для самостійних дій. Зміцнення його підвищує значення керівних та координаційних функцій.

Функціонально структуру колективу диференціюють на первинну (визначену умовами діяльності) та вторинну (розподіл рольових функцій у процесі безпосереднього вирішення завдань залежно від комунікативних здібностей учасників). Умовою розподілу функцій у колективі є потреба в налагодженні контакту з іншими колективами. Функцію зв'язку з оточенням виконує лідер (керівник) колективу.

Фактором, що регулює ефективну спільну діяльність учасників усього колективу, є мотивація. За умов індивідуальної діяльності вона пов'язана з рівнем претензій та можливостей людини. За спільної діяльності претензії однієї особи можуть не збігатися з прагненнями інших. Мотивація учасників колективу залежить від умов діяльності, які можуть її послаблювати чи посилювати. Сила її залежить від ефективності взаємовпливу у колективі, спрямованість — від орієнтації на власний успіх (на себе), на групу (на інших), на діяльність (на вирішення завдання). З розвитком взаємозв'язку посилюється мотивація членів колективу щодо ефективності спільної діяльності, інакше може виникнути конфлікт, який призведе до відмови від виконання завдання.

Додатковими факторами, які впливають на ефективність спільної діяльності, є індивідуально-психологічні особливості членів колективу та рівень однорідності (різнорідності) колективу. Перший фактор, виявляючись у співвідношенні темпераментів, інтелекту, характерів, інтересів тощо, бере участь у регуляції ефективності спільної діяльності та міжособистісних стосунків. Другий фактор, постаючи як співвідношення поглядів, оцінок, ставлення до себе, партнерів, діяльності, реально впливає на міжособистісні стосунки та спільну діяльність. Він регулюється такими механізмами соціальної поведінки, як імітація, навіювання, конформність.

Подібність і розбіжності соціальних установок породжують симпатії чи антипатії між членами колективу, визначають рівень їх сумісності.

Соціально-психологічний клімат — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу.

Ознака сприятливого клімату в колективі:

  • довіра й висока вимогливість один до одного;
  • доброзичлива й ділова критика;
  • вільне висловлення думок;
  • задоволеність належності до певної групи, сім'ї;
  • достатня поінформованість усіх про завдання групи і стан справ;
  • емоційна задоволеність кожного;
  • взяття на себе відповідальності.

Показники позитивної соціально-психологічної атмосфери в колективі:

1. Згуртованість та організованість;

2. Єдність офіційної і неофіційної сфер спілкування:

• офіційно організоване, формальне спілкування;

• неформальне спілкування;

• мажорний життєстверджуючий настрій у колективі;

• атмосфера колективної турботи в педагогічному колективі, взаємоповаги і підтримки, узгодженої взаємодії;

• громадська думка — соціально вагоме, типове оцінне судження, що повторюється стосовно важливих і принципових для суспільства, певного колективу подій, форм діяльності;

• смаки — соціальні почуття, що характеризують здатність до розрізнення, розуміння й оцінювання реальних явищ, людей, їх дій з точки зору прекрасного і потворного;

• потяг — яскраво виражена прихильність людей одне до одного, до спільної діяльності;

• прагнення — наполегливе бажання, що виникає у людей при намаганні досягти мети або вирішити завдання в процесі діяльності чи спілкування;

• чутки — офіційно не підтверджені повідомлення, що передаються в процесі безпосередніх контактів між людьми.

Отже, міжособистісні стосунки в колективі характеризуються внутрішньо груповими стосунками, що впливають на соціальний розвиток особистості школяра, а саме це такі поняття, як:

позиція – це положення особистості школяра в підсистемі відношень колективу. Вона визначається зв’язками учня з іншими членами класу;

статус учня в класі – реальна соціально-психологічна характеристика його положення в системі внутрішньо групових стосунків, ступень дійсної авторитетності для інших учнів класу;

внутрішня установка школяра в системі внутрішньо групових стосунків – це особисте, суб’єктивне сприйняття ним свого особистого статусу в класі, те як він реально оцінює положення, авторитет і ступінь впливу на інших учнів класу (справжній статус і його сприйняття учнем можуть співпадати, або розходитися).

Соціальна роль – сукупність вимог учня, який займає певну позицію у класному колективі. Виконання соціальної ролі – це завжди реальна поведінка людини в певній ситуації, яка може відрізнятися від приписаної ролі.

Якщо соціальна роль в достатній мірі інтегрована в структуру людської особистості в процесі її соціалізації, то її взаємодія з іншими учасниками соціального процесу відбувається без конфліктів. Проте між поведінковою та іншими блоками ролевої структури можливі певні розбіжності, які призводять до виникнення внутрішньо особистісних, міжособистісних, внутрішньо групових та інших конфліктів, в тому числі специфічних ролевих конфліктів, які виникають в ситуації, коли людина, як показав Р. Мертон, стикається із суперечливими вимогами двох або більше несумісних ролей.

Отже, структура внутрішніх відносин в колективі залежить від соціально-психологічного клімату, позиції, статусу, соціальної ролі, що є також головною умовою соціалізації особистості. Але найголовніше у формуванні положення і соціалізації в колективі є самоконтроль та самовиховання від якого залежить розвиток особистості.

Методичні рекомендації:

  • 1. Забезпечення ефективного обліку дітей дошкільного та
    шкільного віку з метою визначення особливостей соціалізації кожної
    дитини .
  • 2. Налагодження дієвого контакту класних керівників з родинами.
  • 3. Створення для кожної дитини відповідних освітніх умов.
  • 4. Здійснення аналізу освітнього середовища навчального закладу.
    5. Вивчення та аналіз учнівського, батьківського та педагогічного
    контингенту закладу.
    6. Активізація роботи психолого-педагогічних консиліумів як
    основної форми реалізації особистісно-орієнтованої освіти.
    7. Використання варіативної частини для проведення
    факультативів, курсів за вибором, що забезпечують набуття учнями
    життєвих навичок - з психології, підготовки молоді до сімейного життя,
    тощо.
    8. Активізація роботи з учнями, що мають ознаки обдарованості.
  • 9. Планування та проведення просвітницької роботи з батьками в
    межах батьківського лекторію, клубу, всеобучу, тренінгового центру із
    залученням сумісних спеціалістів - медиків, юристів.
    10. Активізація роботи з учнями, що мають ознаки
    дезадаптованості, в межах шкільної ради профілактики, основним
    завданням якої є саме превентивна діяльність, а не робота з
    правопорушниками.
  • 11. Врахування соціалізуючого компоненту змісту освіти при
    вивченні навчальних дисциплін. Розробка та впровадження методичних
    рекомендацій щодо виховного аспекту навчального матеріалу.
    12. Забезпечення створення сприятливого психоемоційного клімату
    в класних колективах.
    13. Аналіз причин зміни контингенту учнів з метою визначення
    слабких сторін організації діяльності навчального закладу.
    14. Облік та відстеження проходження адаптації новоприбулих
    учнів з метою профілактики дезадаптації.
    15. Впровадження профільності навчання старшокласників на
    основі аналізу запитів, психологічної діагностики, обґрунтування
    вибору.

(Слайд № 18,19)

“ Моє заповітне бажання – передати дітям ту життєву мудрість, яку називають умінням жити.”

                                 В. О. Сухомлинський

(Слайд №20)

Список використаної літератури.

  1. Аніскіна Н.О., Дементьєва Л.М. Управління забезпечення саморозвитку особистості школяра // Виховна робота в школі. – 2006. - №8. – с.2-26.
  2. Антонюк В.М. Педагогіка життєтворчості особистості // Виховна робота в школі. – 2006. - №9. – с.23-24.
  3. Біленька О.М. Проблеми соціалізації соціально-комунікативної активності учня // Позакласний час +. – 2006. - №9 – с.34-54.
Подобається