Початок вересня для походу на природу – найкращий час! Судіть самі: ранок уже прохолодний, осінній. У таку погоду добре дихається, можна пройти кілометри шляху, не відчуваючи втоми, зберігаючи бадьорість та добрий настрій. А коли згодом сонечко починає вступати в свої права, пригріваючи зовсім по-літньому – ми вже на місці. Ось уже й викопана ямка для вогнища, обкладена з усіх боків рудою глиною (протипожежна безпека в цю пору – найперша річ!), зібрана ціла купа хмизу, тому можна приступати до чаклувань з приготування цілющого напою. До казанка в киплячу воду йдуть трави, зібрані влітку: тут і материнка, і липовий цвіт, і м’ята, і багато чого іншого. До вогнища, приваблені нечуваними досі запахами, збираються зацікавлені діти, а трохи згодом виростає ціла черга бажаючих спробувати похідного чаю. Отримуючи свою частку духмяного зілля, вони збираються у купки, обговорюють щось своє, особисте, повагом попиваючи терпкий напій. Тут хоч-не-хоч станеш поважним: гàряче! Та коли чайна церемонія скінчилася, бажання рухатись бере своє – за лічені хвилини формуються команди для гри у футбол, волейбол, «у вибивного». Вибираються майданчики для гри і – вперед! Перемагають, звичайно, найспритніші та найкмітливіші! Весело, гамірно!

…Час проминув непомітно - пора збиратися додому. Засипано вогнище і вервечка дітлахів поповзла у зворотну путь. Через вигуки та сміх час від часу чути і таке: «А коли знову в похід?»

А й справді – коли?

Бабіч Вадим Миколайович,

класний керівник 7А класу